Це не кадри з фільму про виживання, це реальний ранок бригади №1200 на Рахівщині. Коли техніка безсила, а гори стають пасткою, у гру вступає медична кмітливість та справжня чоловіча мужність.
Ситуація: 82-річний чоловік, критична задуха, сатурація 75-80% (при нормі 95+), серцево-легенева недостатність. До пацієнта — 700 метрів суцільного льоду під гору.
Виклик: Доставити киснезалежного пацієнта до реанімації, коли дорога перетворилася на ковзанку.
Парамедик Юрій РЕДНІК та ЕМТ Павло ЛИПЯК розуміли: нести ноші в руках по такому льоду — це ризик і для хворого, і для команди. І тут стається те, що називають «свої в біді не лишають».
На допомогу прибіг Василь БРАНА — екстрений медичний технік, який щойно повернувся з важкої зміни і жив поруч. Замість відпочинку він схопив… звичайні санчата і кинувся до колег. 
Пацієнта вкладають на м’які ноші поверх санчат.
Парамедик Юрій сідає в «екіпаж» поруч, щоб ні на секунду не припиняти подачу кисню з балона.
Два медичні техніки стають «двигунами»: один стримує спуск попереду, інший страхує ззаду.
20 хвилин напруженого спуску по слизькому схилу. Кожен крок вимагав ювелірної точності, щоб втримати рівновагу і дорогоцінний кисень. Пацієнт був під постійним моніторингом і вчасно доставлений до Рахівської лікарні. 
«Перший раз цьогоріч покатався на санчатах. Зазвичай люди тут на лижах, а нам довелося освоювати свій “спецтранспорт”», — жартує Юрій Реднік.
Ця історія про те, що медик ЕМД — це не просто професія. Це стан душі, який не закінчується після робочої зміни.
Ми пишаємося нашими фахівцями! Навіть коли дорога закінчується, робота «екстренки» триває. Дякуємо Василю БРАНА за те, що навіть після зміни залишається Рятувальником з великої літери.
