Волонтер з Хуста Владислав Головко вчора написав обурливий допис, що місцева влада не приходить віддати останню шану полеглим Героям, що викликало масове обговорення в соцмережах та критику чиновників.
“Сьогодні Хуст проводжав в останню земну дорогу Героя Максима Трушнікова.
Максим був круглим сиротою. У нього не залишилося батьків, які могли б стояти біля його труни, тримати квіти, плакати й проводжати сина в останню дорогу.
Але сьогодні він був не сам.
Були хустяни. Були люди, які прийшли віддати шану земляку. Був і представник міської ради Павло Тесличко, за що йому варто подякувати.
Але де мер Хуста? Чому в.о. міського голови не приходить на похорони Героїв свого міста? Це вже не перший випадок, коли на прощанні із Захисником не бачимо керівника міста. Це вже традиція!
І тут хочеться поставити ще одне, дуже незручне запитання.
А що ми хочемо у Хусті, коли пан Губаль не був на похороні Героя навіть у себе в селі, у Нижньому Селищі?
Якщо керівник міста не вважає за потрібне прийти й провести в останню дорогу Захисника там, де він жив, то чого ми очікуємо від міської влади у Хусті?
Похорон Героя – це не політичний захід.
Тут не треба виступати з трибуни.
Не треба перерізати стрічки.
Не треба фотографуватися для звіту.
Треба просто прийти. Прийти, схилити голову, покласти квіти й постояти поруч із людьми, які прийшли провести Захисника. Особливо тоді, коли біля труни немає найближчих родичів.
Максим був сиротою. І саме тому сьогодні місто мало бути поруч із ним особливо. Бо хто, як не місто, мало стати його родиною в цей останній день?
Ми можемо скільки завгодно говорити про пам’ять Героїв, шанувати їх на офіційних заходах, створювати Алеї Слави, проголошувати правильні слова.
Але є дуже проста перевірка на щирість. Прийти на похорон. Не тоді, коли є камера. Не тоді, коли потрібно виголосити промову. А тоді, коли перед вами труна людини, яка віддала життя за країну.
Максим Трушніков уже нічого не попросить у міської влади. Не запитає, чому її представники не прийшли. Не дорікне. Але це не означає, що ми повинні мовчати. Бо мовчати про таке – означає погоджуватися.
Вічна пам’ять Герою Максиму Трушнікову! І низький уклін усім, хто сьогодні прийшов провести його. А міській владі хочеться поставити просте запитання:
Скільки ще Героїв має провести Хуст, щоб мер зрозумів: бути поруч із ними в останню дорогу – це не обов’язок для галочки. Це елементарна людська честь і повага.”
