Сьогодні, 13 жовтня, Ужгородська міська рада повідомила, що відбудуться громадські слухання щодо перейменування вулиці в Ужгороді.
Управління містобудування та архітектури інформує, що 22 жовтня о 15:00 у малій залі Ужгородської міської ради (пл. Поштова, 3) відбудуться громадські слухання щодо перейменування вулиці Іллі Рєпіна на вулицю Василя Русина.
На своїй сторінці у Фейсбуці Ужгорода міська рада нагадала ужгородцям, що Василь Іванович Русин – відомий лікар-хірург, доктор медичних наук, професор кафедри хірургічних хвороб медичного факультету Ужгородського національного університету, академік Академії інженерних наук України, Почесний громадянин Ужгорода.
Дивно, наскільки короткою є пам’ять можновладців, які звикли помічати лише «зручні» заслуги померлих, замовчуючи решту фактів. Але хочеться вірити, що самі ужгородці не мають такої амнезії й чітко пам’ятають, яку позицію займав очільник УжНУ Василь Русин під час студентських протестів 2004 року.
Період керівництва Ужгородським національним університетом (УжНУ) професора Василя Русина у 2004–2005 роках припав на один із найдраматичніших та найбільш політизованих етапів у новітній історії України — Помаранчеву революцію.
Василь Русин очолив провідний виш Закарпаття у 2004 році за трагічних та вкрай напружених обставин. Його призначення відбулося після загадкової загибелі попереднього багаторічного ректора Володимира Сливки. Загиблий керівник мав репутацію принципової людини, яка активно опиралася спробам тодішньої провладної партії СДПУ(о) та представників режиму Леоніда Кучми втягнути викладачів і студентів у політичні інтриги, зокрема під час скандальних виборів мера у Мукачеві.
Після зміни керівництва ситуація в університеті різко змінилася.
Під час президентських перегонів восени 2004 року ректорат на чолі з Василем Русином зайняв чітку провладну позицію. Керівництво університету відкрито асоціювалося з табором кандидата в президенти Віктора Януковича та чинило адміністративний тиск на студентську спільноту. Це викликало сильне збурення всередині вишу, оскільки більшість закарпатського студентства та значна частина викладачів підтримували опозиційного кандидата Віктора Ющенка і прагнули демократичних змін.
Коли в країні розпочалася Помаранчева революція, УжНУ став центром протестного руху на Закарпатті. Студенти оголосили загальний страйк, вимагаючи припинення політичного тиску. Спільно з активістами громадянської кампанії «Пора!» молодь зажадала негайних змін у керівництві університету. Окрім загальнополітичних гасел, ключовими вимогами протестувальників стали негайне розслідування обставин смерті колишнього ректора Володимира Сливки та відставка чинного ректора Василя Русина, якого звинувачували у використанні адмінресурсу.
Після перемоги революції, призначення третього туру виборів та фактичної зміни центральної влади в країні, тиск на керівництво вишу посилився. Розуміючи невідворотність політичних трансформацій і втрату підтримки як всередині колективу, так і з боку нового керівництва Міністерства освіти, на початку лютого 2005 року Василь Русин офіційно подав заяву на звільнення з посади ректора УжНУ.
Цей крок дозволив частково знизити градус напруги в регіоні та повернути навчальний процес у спокійне русло. Виконуючим обов’язки ректора, а згодом і повноправним керівником університету став відомий історик та професор Микола Вегеш, кандидатура якого мала значно більший кредит довіри серед студентства та нової політичної еліти. Сам Василь Русин після відставки повністю зосередився на своїй основній професійній діяльності, продовживши очолювати кафедру госпітальної хірургії та розвивати закарпатську хірургічну школу як видатний лікар-практик і науковець. Він пішов із життя 14 квітня 2026 року у віці 76 років.
Ніхто не применшує професійні досягнення Василя Русина, його вагомий внесок у розвиток крайової медицини, хірургічної школи та підготовку багатьох поколінь лікарів в УжНУ. Водночас важливо, щоб історична пам’ять залишалася повною, включаючи його відкриту співпрацю з представниками тодішньої провладної верхівки — Віктором Януковичем і Віктором Медведчуком, а також факти адміністративного тиску на студентство під час Помаранчевої революції.
Сьогодні, коли Україна виборює свою свободу, топоніміка міста має відображати справжні національні цінності. Саме тому, на нашу думку, абсолютно логічним і справедливим, щоб нові назви вулиць першочергово увічнювали пам’ять наших сучасних Героїв, які пожертвували життям на полі бою заради незалежності України.
Пам’ять про полеглих воїнів має бути в пріоритеті перед будь-якими суперечливими діячами минулого.
