Сьогодні, 9 березня 2024 року, 95-річний ювілей святкує житель села Росішка Рахівського району політв’язень Іван Мирон.

Іван Мирон – справжній Герой нашого часу. Його життєвий шлях – це свідоцтво надзвичайної витривалості та мужності. 25 років знаходячись у таборах ГУЛАГу він пройшов неабиякі випробування. Зміг вистояти у боротьбі за свободу України без помилування.

Іван Мирон – символ невмирущої волі та величі, захисник історії, яка повинна жити в кожному серці українця. Щиро вітаємо ювіляра та бажаємо йому здоров’я та мирного неба над головою.

Мѝрон Іван Васильович народився 9 березня 1929 року в с. Росішка Рахівського району. У 1935 р. розпочав навчання у місцевій школі. У 1949 р. закінчив Великобичківську десятирічку. Працював учителем початкових класів у с. Чорна Тиса. У дитячому віці належав до т. зв. «вовченят» (пластові новаки).

Був активним учасником антирадянського руху. Восени 1950 року відмовився служити в армії «окупантів». У травні 1951 р. зраджений і арештований. Слідство велося в Ужгородській тюрмі. У січні 1952 р. отримав вирок — 25 років суворого режиму: Харків, Новосибірськ, Красноярськ, етап по р. Єнісей до Норильська. У 1953 р. — учасник повстання політв’язнів в Норильську. З 1955 до 1961 р. — «озерлаг». У 1961 р. переведений у мордовські табори, де відбув ще 15 років. За 12 днів до кінця строку доставлений в Ужгородську тюрму. Навесні 1976 р. у суботу 22 травня побачив волю. Реабілітований 18 липня 2019 року. В 1950-му мені прийшла повістка в армію. Давати присягу влади, яка стільки зла принесла моїй сім’ї і всієї України, я не міг, тому зв’язався з Міхайлінюком і перейшов на нелегальне становище. Періодично зустрічався з активістами ОУН та Української повстанської армії (УПА), виконував їх завдання. У квітні 1951-го я роззброїв охоронця в нашій сільраді — відібрав у нього три карабіни з набоями. А через місяць нашу групу з 18 осіб затримали — «постарався» зрадник …

У січні 1952 року військовий трибунал на закритому судовому засіданні визнав заарештованих винними в зраді батьківщині, участі в контрреволюційній організації і засудив до різних термінів позбавлення волі. Шістьом із засуджених, у тому числі Івану Мирону, дали по 25 років таборів.

У Норильську було багато німців — переважно колишніх есесівців і гестапівців, а також угорські та японські військовослужбовці. Усі іноземці отримали вироки радянських судів за воєнні злочини. Вони працювали нарівні з усіма. Намагалися триматися окремими національними групами, проте робочі бригади умисно «тасували», щоб не допустити зближення. Ми ставилися один до одного з повагою, не ворогували. Українці найбільше зближувалися з прибалтами, особливо литовцями. Називали їх своїми побратимами і однаково ненавиділи радянську владу, яка принесла стільки бід нашим народам. Але так витончено проклинати комуністів, як репресовані греки, в таборі не вмів ніхто. Всіх нас, незалежно від громадянства і національності, адміністрація називала фашистами. Після арешту Берії ув’язнених спробували перейменувати в «берієвцев», але ця кличка не прижилася. У Норильську Іван Мирон відпрацював до самого закриття «Норильлагу» в 1956 році. Потім його відправили в Іркутську область, де радянські ув’язнені будували залізницю (Транссибірську магістраль) разом із японськими військовополоненими. А з 1961 року і до закінчення терміну ув’язнення Іван Васильович пробув у мордовських таборах.

Після XX з’їзду КПРС та розвінчання культу особи Сталіна частину політв’язнів звільнили. Іван Мирон до цього переліку не потрапив, оскільки не визнавав провини і не каявся. На початку 1960-х, коли в Українській РСР прийняли новий Кримінальний кодекс, який зменшив максимальний термін ув’язнення з 25 років до 15, почалася нова хвиля звільнень. Хто саме з «25-літників» заслуговує свободу, вирішували спеціальні комісії.

У травні 1976 року Івана Мирона етапували з Мордовії до Москви, а звідти літаком у супроводі чотирьох офіцерів КДБ — в Ужгород. Останній день його укладення припав на суботу. За законом він мав відсидіти його повністю, проте після півночі починалася неділя. Виходило так, що у вихідний ув’язненого звільняти не можна, а тримати його за ґратами довше терміну — теж порушення. Тому начальство вирішило відпустити Івана Мирона в суботу о 6:00 вечора. Таким чином, термін його ув’язнення склав 25 років без шести годин.

— За мною приїхав брат, і ми вирушили автобусом в рідне село. Пам’ятаю, як дивно для мене було бачити на волі дітей і жінок. На той момент мені виповнилося 47 років, 25 з яких довелося відсидіти за колючим дротом… Через рік після повернення я знайшов собі пару — одружився на дівчині з сусіднього села, з якою живемо у мирі та злагоді до сих пір.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Вам також сподобається

Сьогодні в Ужгороді розбилось на смерть немовля, яке випало з вікна багатоповерхівки

Страшна трагедія сталася сьогодні після обіду в Ужгороді на вулиці Бородіна. Як…

Подарунок на Новий рік в пів мільйона гривень: Василь Щур намагається обікрасти Міжгірську громаду

28 грудня 2023 року, напередодні Нового року, був оголошений тендер на оренду…

В закарпатського народного депутата телефон Vertu за чверть мільйона гривень

Владіслав Миколайович Поляк народився 10 серпня 1975 року в м. Виноградів в…

У Хустському РТЦК від багатодітного батька вимагають хабар за довідку про відстрочку

З власних джерел нам стало відомо про черговий скандал в Хустському РТЦК…