“Ужгороду 1131 років.
Сьогодні місту, якому понад тисячу років, хочеться сказати: «Вибач. Прости нас».
Сьогодні місто, яке наші діди-прадіди дбайливо та з любов’ю поколіннями творили, розбудовували сотні і сотні років, наповнювали європейським духом – безкарно та варварськи плюндрують та ґвалтують.
Сьогодні Ужгород – це місто, де архітектурні пам’ятки не цінують і не бережуть. У нашому місті їх десятками зносять, щоб на їх місці звести бездушне «новоє і красівоє». В «кращому» випадку архітектурні пам’ятки спотворюють добудовуючи, надбудовуючи, прибудовуючи якісь недолугі курятники-шпаківні, відтерміновуюи їх жахливу смерть.
Сьогодні Ужгород – це місто, де дерева, парки, сквери оголошені поза законом. Дерева нещадно обрізають, вирізають вже тисячами.
Сьогодні Ужгород – це місто, де малеча в садках та шкільних класах, ніби в якомусь середньовіччі, вчиться по 40 дітей в класі. Тому що на залишках землі зводять кітчеві монстри зі скла та бетону. Про нові дитсадки та школи влада вже навіть не говорить.
Сьогодні Ужгород – це місто, яке вже в прямому сенсі задихається від навали десятків тисяч машин і в якому за останні роки не збудовано жодного метру велодоріжки.
Сьогодні Ужгород – це місто, яке русифікується шаленими темпами, а саме слово «інтелігенція» чи «вихованість» звучить, як лайка чи образа. На колись рідних вулицях чути все менше закарпатської, угорської, словацької мови і зустрічаєш все менше знайомих обличь.
Ужгород – це місто, в якому трагедію втрати рідної людини переживаєш двічі: коли вона вмирає і коли, відводячи очі, її приходиться ховати під сміттєзвалищем. Ми втратили честь і повагу навіть до померлих.
Сьогодні Ужгород – це місто, в якому церков все більше, а Бога все менше.
На Сході України міста руйнують орки-ординці. Наше місто на наших очах заради грошей вбивають якісь незвані прийшляки.
Ми вже чужі у колись рідному місті.
Прости нас, рідний Ужгороде…” – написав перший заступник мера Ужгорода Іштван Цап на своїй сторінці у Фейсбук.
