Прикордонник Ярослав на псевдо «Лисий» прийшов до центру комплектування добровольцем на самому початку повномасштабного вторгнення. Родом із закарпатського міста Чоп, чоловік висловив бажання проходити службу у Чопському прикордонному загоні. Відтоді він уже тричі дивився у вічі війні. Кожен наступний виїзд був важчим й інтенсивнішим за попередні, однак силу духу прикордонника ворогові було не зламати.
«Виявляється, звикаєш і до війни. Вже й не боїшся, просто робиш свою роботу. Ця війна уже добряче дістала, тож я готовий виконувати будь-яке завдання, якщо воно веде до Перемоги», – каже «Лисий».
До війни чоловік займався міжнародними пасажирськими перевезеннями. Із Закарпаття доправляв клієнтів до різних куточків Євросоюзу. З відряджень на нього вдома чекали кохана дружина та двоє діточок. Саме з думкою про їх безпеку та щасливе майбутнє Ярослав вирушав на війну.
Маючи певний досвід ще зі строкової служби, у перші два виїзди на Донеччину «Лисий» виконував завдання протиповітряної оборони. У складі бойової мобільної групи прикордонники збивали, у середньому, по чотири ворожі дрони на день.
У третьому виїзді на Харківському напрямку Ярослав виконував обов’язки водія. Його завданням було перевезення побратимів, доставка боєприпасів та провізії на позиції, евакуація поранених. Доводилося практично постійно бути за кермом, спати вдавалося, у найкращому випадку, по декілька годин на добу, часто безпосередньо в автомобілі.
Одним із найважчих завдань була евакуація поранених побратимів. Ярослав намагався перебувати на точці евакуації не довше, ніж хвилина: швидкий під’їзд, посадка «трьохсотих» і одразу назад. Таким чином, ворог не встигав поцілити в автомобіль. Одного разу побратими, які несли пораненого бійця, не встигли вчасно прибути на визначену точку і «Лисому» довелося чекати декілька хвилин. Його засік ворожий безпілотник і почав обстрілювати автомобіль. Втім прикордонник вчасно зманеврував і снаряд поцілив перед кабіною. Від ударної хвилі чоловік отримав контузію, однак повернувся до точки евакуації і забрав пораненого. Загалом, пригадує Ярослав, кожну евакуацію намагалися провести за п’ятнадцять хвилин.
Наразі Ярослав перебуває на ротації. Увесь вільний від служби час намагається провести з дружиною, трирічним сином та одинадцятирічною донечкою. Свою сім’ю чоловік вважає найдорожчим скарбом. Вони, каже прикордонник, це те, що найважче залишити, вирушаючи на війну, але вони – це й те, заради чого він стає на захист своєї Батьківщини.
