Діти з Нижніх Воріт роками їздять на заняття до сусіднього Воловця. Хтось — у спортивну школу, хтось — на музику чи малювання. Для батьків це давно стало буденністю. Питання було в іншому: як оформити цю співпрацю таким чином, щоб і фінансування, і відповідальність сторін були чітко визначені.
Відповідь знайшли через механізм міжмуніципального співробітництва — і тепер Нижньоворітська та Воловецька громади мають офіційний договір, який закріплює права, зобов’язання і фінансову відповідальність кожної зі сторін. Один із небагатьох таких прикладів на Закарпатті.
Міжмуніципальне співробітництво — це інструмент, який дозволяє громадам офіційно домовлятися про спільне використання послуг, інфраструктури чи ресурсів. Для невеликих громад, які не можуть самостійно забезпечити весь спектр послуг, це один із найпрактичніших варіантів.
Від практики — до договору
Ситуація складалась роками: діти з Нижніх Воріт відвідували заклади у Воловці, там навіть є тренер, який фактично працює на обидві громади. Але юридичного підґрунтя під цим не було.
«Діти все одно займались там — потреба була очевидна», — каже заступник голови Нижньоворітської громади Віталій Шуфрич. За його словами, питання стало на порядок денний восени минулого року: у листопаді почали обговорювати ситуацію, у грудні розпорядженням голови сільської ради створили робочу комісію, а з нового року — взялись за підготовку самого договору.
Як розібратись у процедурі
Юридична сторона питання спочатку викликала запитання — громада проходила цей шлях уперше. Тут у справу вступив Закарпатський регіональний офіс «U-LEAD з Європою»: минулого року команда офісу приїздила до Нижніх Воріт, обговорила нагальні потреби керівництвом громади, і саме тоді між сторонами встановилась робоча взаємодія в цьому напрямку.
Коли виникла потреба в консультації щодо договору, громада звернулась до офісу. Радник Павло Рябоконь допоміг розібратись у ключовому питанні: чи потрібно укладати три окремі договори — для спортивної школи, музичної та школи мистецтв — чи можна обійтись одним.
«Основна ідея була робити не три договори, а один. Єдине — розбити додатками: додаток один, додаток два, додаток три. Це мало одразу дві мети: не витрачати ресурс на окремі процедури і щоб все рухалося правильно в юридичній площині», — пояснює Павло Рябоконь.
Після консультації громада отримала проєкт договору, доопрацювала його і скерувала на розгляд.
Процес виглядав так: обидві сільські ради — Нижньоворітська і Воловецька — розглянули та проголосували за проєкт договору на сесіях. Після цього договір підписали голови громад. Фінальний крок — реєстрація у Мінрегіоні. Відтоді документ офіційно набрав чинності.
Договір укладено на п’ять років із можливістю автоматичного продовження, якщо жодна зі сторін не матиме заперечень.
«Як людина, яка щодня працює з питаннями стратегічного розвитку територій, я переконаний: міжмуніципальне співробітництво (ММС) для нас сьогодні — це не просто формальність, а питання ефективного використання ресурсів, якісних послуг та конкурентоспроможності, — зазначає керівник Регіонального офісу в Закарпатській області Павло Логвінов. — Якщо говорити предметно, то для невеликої громади самотужки “тягнути” якісні послуги — наприклад, ефективне поводження з твердими побутовими відходами, пожежну безпеку чи управління освітньою мережею — може бути фінансово “непідйомним” і дуже часто економічно недоцільним. ММС — це наш інструмент ефективності. Він дозволяє об’єднати ресурси, розділити видатки та нарешті відійти від моделі “кожен сам за себе” до моделі “спільного успіху”.
Щодо ситуації на Закарпатті, ми бачимо динамічне зростання. Хоча цифри договорів постійно оновлюються, ключовим є інше: якість цих партнерств. Ми вже перейшли від теоретичних обговорень до реальних проєктів, де громади разом інвестують в інфраструктуру».
Що далі
Віталій Шуфрич каже, що в громаді вже думають про те, з ким ще можна партнеруватись і за якими напрямами. «Ми є керівництво громади для того, щоб шукати рішення для мешканців», — зазначає він.
«ММС — це насамперед зміна управлінської культури. Це перехід від обмеженості адміністративними кордонами до мислення категоріями регіонального розвитку. Саме такі механізми роблять наші громади зрозумілими та привабливими для європейських партнерів, адже саме через спільні проєкти ми найшвидше інтегруємося у простір ЄС», – підсумовує Павло Логвінов.
Досвід Нижніх Воріт показує: якщо послуги є в сусідів — це не привід їх не мати. Це привід домовитись. Механізм існує і працює. А якщо процедура здається складною — U-LEAD поруч, аби допомогти.
