Гуцульські Альпи – для одних екзотика, а для інших сувора буденність. 41-річний гірський рятувальник Петро Зварич ще з дитинства цікавився роботою у лавах ДСНС, проте здійснив свою мрію лише 6 років тому. Відтоді, попри складність роботи та подекуди виснажливі умови пошуків, жодного разу не пошкодував про свій вибір.
«В нас, у Рахівському районі, найбільша область охоплення пошуково-рятувальними роботами. Всі двотисячники наші. Починаючи з Ділового та аж до Квасів, включаючи Мармароський й Чорногірський масиви. Загубитись, як бачите, є де… Але я тут виріс і знаю кожну стежку, дерево, або шлях як краще добратися в потрібне місце, адже ще малим збирав гриби у цій місцині, тож побував майже на всіх вершинах та урочищах, що тепер якнайкраще допомагає мені у роботі».
Наш герой родом з села Луги Рахівського району, що знаходиться на позначці 652 метри над рівнем моря. І він, як ніхто інший знає цю місцевість, бо провів тут все своє життя. Попри весь романтизм і красу, яка може здатися на перший погляд, коли мова йде про Карпатські вершини – професія гірського рятувальника є архіскладною та небезпечною.
«Найважче зимою. Проїхати технікою майже неможливо через величезні сніги. А заблукалий турист телефонує і благає у слухавку – “рятуйте, замерзаю”. Але ти розумієш, що швидше просто фізично не дійти… тож доводиться інколи бути навіть екстремальним психологом. Бувало по 20-30 км за день пішки проходимо, аж коли вже спускаємося, до прикладу з Говерли — дзвінок: “Треба піднятися на Піп Іван Мармароський”. Тоді бува, думаю – це мій останній похід, але на другий день відпочинеш і йдеш на допомогу туристам знову».
