У творчому доробку Віталіни Полякової-Годованець понад десяток картин. Дівчина почала займатися малюванням лише навесні цього року. У новому захопленні вона знаходить задоволення та можливість виразити свій внутрішній світ.
Віталіна – дружина прикордонника Чопського загону. ЇЇ чоловік Михайло Годованець добровольцем став до зброї, щойно дізнався про повномасштабне вторгнення росіян. Він завзято захищав Україну на Донеччині у складі бойового підрозділу «Чоп-1», сміливо і рішуче вибиваючи ворога з терен нашої держави. Восени 2022 року солдат Михайло Годованець не повернувся після виконання бойового завдання під Бахмутом. Від того часу він вважається зниклим безвісти.
Життя дружини Михайла Віталіни і їхнього сина Владислава змінилося докорінно. Родина переїхала з Дніпрорудного, що у Запорізькій області, до більш безпечного Івано-Франківська. Розпач і острах з часом змінилися на цілеспрямованість і рішучість. Віталіна усвідомила, що доки поруч з нею немає Михайла, вона відповідальна за сім’ю: «З чоловіком я завжди відчувала себе як за кам’яною стіною. Він був нашою опорою і підтримкою, ми проводили увесь вільний час разом. Михайло – шахтер, професійний спортсмен, він активний, сильний, рішучий і відповідальний. Він не зміг залишитися осторонь, коли дізнався про початок повномасштабної війни, сам пішов у військкомат. Звідти його мобілізували у Чопський прикордонний загін. Мій чоловік з готовністю вирушив на війну, казав, що вважає це єдиним правильним рішенням його як українця і чоловіка».
Прикордонник виконував службово-бойові завдання спочатку на півночі, а потім на сході України. Його знали як патріота своєї держави та вірного побратима. Михайло невтомно і завзято воював, сумлінно і старанно облаштовував побут підрозділу, завжди допомагав своїм.
У листопаді 2022 року Віталіна отримала сповіщення, що її Михайло зник безвісти під час виконання бойового завдання. Не впасти у відчай дівчині допомогало спілкування з керівництвом та побратимами чоловіка, офіцерами відділу соціального супроводу Чопського загону. Їхня підтримка та допомога додавали надії і впевненості у майбутньому.
Коли життя і побут у новому місті владналися, Віталіна почала пошуки того, що б давало їй натхнення. Дівчина почала відвідувати творчу студію івано-франківської мисткині Софії Майко і займатися живописом. Малювання захопило Віталіну, наповнювало її енергією та радістю. Вона розповідає, що переважно використовує акрилові фарби, але потроху опановує масло та олівець. Їй подобається малювати пейзажі, квіти, тварин. Ще одне хобі Віталіни – фотографія. Крізь об’єктив дівчина помічає красу навколишнього світу.
Одну з картин, яку Віталіна назвала «Квіти Перемоги», вона подарувала офіцерові відділу соціального супроводу Чопського загону Олені Соколовській на знак подяки за постійну підтримку і турботу. Іншу таку ж мисткиня залишила у себе. Вона розповіла:
«Малювання – це дуже нове для мене. Я відкрила для себе новий світ – творчості, радості, позитиву. Це моє натхнення і своєрідна терапія. Я хотіла поділитися цією радістю з тими, хто мені допомагає, у першу чергу, Олені Анатоліївні, яка стала мені майже рідною. Ми, українці, сильні, нас не подолати. Дуже вірю, що разом ми виборемо нашу Перемогу і в майбутньому я творитиму у вільній, незалежній і сильній Україні”.
