Мирослав Каменський, проросійський політик і адвокат, у своєму інтерв’ю словацькому YouTube-каналу TVOTV зробив провокативну заяву, яка пролунала, як грім серед ясного неба для зраненої війною країни: «Чоп і прилеглі території Закарпаття, що належали колись Чехословаччині, мають бути повернуті»
Як бачимо, російські «консерви» продовжують вибухати.
За його словами, ймовірність таємних домовленостей між Путіним і Орбаном про Закарпаття — не вигадка, а реальний сценарій. При цьому політик наголошує: це не означає, що вся область має відійти Угорщині, адже «словацький і російський елементи» теж мають право претендувати на цей регіон.
Такі слова Каменського виглядають як спроба розіграти стару шахову партію на новій дошці. В основу його аргументів покладено договір 1945 року, за яким Радянський Союз отримав 250 квадратних кілометрів території від Чехословаччини. Але сам горе-політик маніпулює фактами, збільшуючи площу до 700 квадратних кілометрів. Його слова про можливу «базу» для словацького населення на Закарпатті є нічим іншим, як димовою завісою для проросійської пропаганди.
В історії Словаччини вже були прецеденти подібної гри з територіями. Наприкінці 1990-х років, у часи авторитарного правління Владимира Мечіара, США розглядали можливість розділу країни через її нестабільність. Як згадував колишній прем’єр Мікулаш Дзурінда, тоді американський державний діяч Збігнєв Бжезинський попередив: ще одне викрадення чи вбивство, і карта Словаччини зміниться. Території мали відійти Польщі, Угорщині та Чехії. Україна в цих сценаріях не фігурувала, залишаючись добросусідською державою.
Проросійські радикали в Словаччині сьогодні діють за принципом: якщо не можна перемогти, слід створити хаос. Їхня риторика — це не лише загроза для України, але й потенційний інструмент дестабілізації для самої Словаччини. Каменський відкрито заявляє, що тема територіальних претензій може стати хорошим піаром для певних політичних сил.
Однак історія вчить, що спроби перекроїти карту завжди закінчуються тріщинами, які розколюють країни зсередини.
Закарпаття вже чуло безліч схожих заяв з боку російських, прорусинських, угорських та інших політиків. Однак, війна 2022 року показала, що область є надійним тилом, новою батьківщиною для, релокованих підприємств і, маючи понад 100 представників нацменшин, продовжує залишатися символом єдності України в її найважчі часи. І та ціна, яку заплатили закарпатці за цю єдність, не дозволяє легковажити жодними територіальними претензіями. А політичні ігри на історичній спадщині — це завжди небезпечна гра, де кінцевим результатом часто стає не територія, а недовіра, конфлікти й хаос. Війна в Україні – яскраве тому свідчення…
