Переселенка з Харківської області Вікторія Щербак розповіла про переїзд їхньої сім’ї на Закарпаття, зокрема в прикордонне угорське село неподалік від міста Берегово. ЇЇ допис викликав багато коментарів, зокрема дискусію викликало мовне питання.

Дослівно публікуємо допис:

Пишу для тих, хто хоче переїхати до Закарпаття. Одразу хочу попередити, що це лише моя особиста думка і мій особистий досвід.
Ми переїхали з Харківської області кілька місяців назад, у вересні. Хотілось встигнути щось зробити на землі і облаштуватися перед зимою. Будинок купили в угорському селі, причому ближче до кордону. Поясню чому. Тому що дешевше. Тут дуже багато покинутих хат, де від початку війни, а то і довше, ніхто не живе. Люди виїхали в Угорщину, а їхні домівки потроху розвалюються з об’явами про продаж на віконному склі. На ОЛХ їх немає, тому бажаючим переїхати треба особисто приїхати і пошукати, подивитись. Вибір великий. Якось я зробила експеримент. Ми їхали по одній вулиці і фотографували будинки, що продаються, для знайомої. Нарахували дев’ять. Лише на одній вулиці великого села біля Берегова! Але будьте готові, що документи можуть бути не в порядку. Бо багато хто з місцевих не знає навіть, що таке кадастровий номер. Робити документи будуть довго(. Ціни різні. В селі можна знайти будинок з газом і водою, зручностями в хаті і земельною ділянкою за 15-17 тисяч доларів. Купити, і потихеньку робити ремонт. Тому що в будинку, де роками ніхто не живе, вас обов’язково чекатимуть неприємні сюрпризи: запах плісняви, обвалена штукатурка, десь провалена підлога, прихована старими килимами, черепиця, яка протікає, пересохша сведловина, проіржавівший бойлер, або ще якась фігня,яка з’являється в будинку, як чорт із табакерки, коли ти в ньому починаєш жити.
Чим ближче до міста, тим дорожче. В українських великих селах ціни від 30 тисяч і вище. От і думайте, який будинок потягне ваш родинний бюджет. Ми потягнули будинок в угорському селі, де проживає десь тисяча людей. До речі, на нашій вулиці, крім нас, живуть ще три українські родини, але контактів з ними ми поки що не встановили.
Як воно, жити в угорському селі? Люди дуже привітні, вітаються, несуть тобі смаколики, намагаються спілкуватись. Тут працює сарафанне радіо, і дуже скоро про нових переселенців знають усі і усе навіть в сусідніх селах. Ціни на продукти низькі. У розгалудженій мережі місцевих магазинчиків АВС можна купити майже усі основні продукти по цінам, які в моїй балаклійській голові не вміщаються. Наприклад, величезні солодкі яблука по 35 гривень за кг, або яйця по 60. В сусідньому селі є АТБ, там ціни звичніші, балаклійські)).
В сільському ресторані величезна порція цезаря коштує 200 гривень, а змачний банош 150. Отже ми можемо собі дозволити тут повечеряти серед людей в гарній атмосфері частіше, ніж в рідному місті.
Природа гарна.Але клімат інший. Влітку чотири місяці не було дощів, а тепер, у листопаді ллють майже кожен день. Земля глиніста, з камінням, тому прийдеться нам вчитися працювати на ній. Гори навколо нас, але вони тут невисокі, вкриті густими лісами. Річки – кам’яністі потічки, які розливаються під час дощів і пересихають влітку. З сумом згадую нашу широку повноводну Балаклійку, на берегах якої ми відпочивали кожного літа.
Але тут тихо. Зовсім немає тривог.Світло виключали поки кілька разів. Над головою нічого не літає, і скоро напруга зникає, ти живеш своїми буденними справами. Мабуть тому для більшості людей, що живуть тут, війни немає. І це як раз те, що шукають переселенці. Але це окрема тема.
Хочу попередити, що тут дійсно нас ніхто не чекає). В місцевих сільських адміністраціях, де на теплих грошовитих місцях вже давно укріпилась угорська еліта, на вас будуть дивитися зверхньо і неприязно, брехати, що вакансій немає, розмовляти при тобі угорською і сміятись в спину. Їх не застати на робочому місці, а після обіду їх робочий день вже закінчився. Їм не потрібні ваші дипломи, їх не тривожить, що простий люд зростає в бідності без нормальної освіти і місць для відпочинку, їм наплювати, що ніхто в їх селах не говорить державною мовою і тому їх не беруть на українські підприємства, більше того, їх бісить українська. Але це теж окрема тема.
І кілька слів про роботу. Робота є в містах. Людей немає).Якщо ви готові працювати на заводі, вас із села довезуть безкоштовно. Є робота і для тих, хто готовий працювати продавцем, касиром, покоївкою і т.п. Потрібні вчителі, не вистачає чоловічих професій, наприклад автомехаників, слюсарів, сантехніків і т.д. , бо вони або на війні, або ховаються від ТЦК. Отже, можливостей для бізнесу і роботи повно.
Про школи. В нашому селі лише угорська. Є дитсадок. Найближча українська початкова школа в 5 кілометрах, гімназія в 10, а ліцей у Берегові в 20 км від нас. Але є регулярний підвоз дітей, що відбувається шкільними автобусами.
В селах є ЦНАПи, амбулаторії магазини, аптеки, де вас обслужать ломаною українською.Церкви в основному тут протестантські, служба ведеться угорською.
Ось такий пост вийшов. Намагалась відповісти на усі питання, які мені ставили в коментарях. Чи переїжджати? Куди саме? Де краще? Кожен вирішує сам.

Голова ГО “Ти потрібен Україні” Liliia Virovkina прокоментувала цей допис:

Прочитала пост сімї переселенців із Харківської області
Ті шукали будинок для купівлі в Закарпатській області
І купили в угорському селі, бо ціни на житло менше, ніж в українських селах
Із мінусів описували, що школа угорською, і в сільський раді теж угорською розмовляють
Так, це дійсно так

Ми, наприклад, розглядали лише українські села.
Я думала, як жити у селі, де не розуміють/не спілкуються українською чи хоча б російським суржиком. Чесно скажу, я злякалась жити в таких селах
Але там, дійсно, дешевші ціни на житло в 2 чи 3 рази!
Ось в українських селах на Закарпатті – мазанки (глина) від 20 тис на олх стоять, цегляні із зручностями від 35 тис. Якщо без олх, то можна на 5 тис нижче знайти
Ми купили за 55 тис – доволі дорого. Типу за бонуси: українське село, 20 км від великих міст, є українська школа
Але блін, дорого! За будинок, що потребує ремонту, та ще землі лише 6 соток.
А вже угорські села – там до 20 тис можна цегляну із зручностями знайти із великою площею землі!
І головне, це я вже думаю, чим більше українців буде купляти, тим більше буде української мови в громаді та буде запит на українську школу
Тому боятись не варто. Не треба переплачувати (як я) за страхи
Щодо ромів (циган) – взагалі не зважайте на них. Вони не такі страшні , як малюють їх. Я теж їх побоювалась.

Але потім виявила, що кожен тиждень вони вивозять сміття, а також вони вивозять будівельне сміття, якщо замовляти
А ще тут якщо треба меблі старі комусь віддати – краще зразу взяти телефон їх лідера, щоб це було швидко та організовано. Ми вже маємо телефон
А ще вони можуть щось робити – типу сарай зруйнувати та інше, недорого.
Коротше їх місцеві навіть юзають як не дорогу робочу силу.
Висновок посту:

  1. Не бійтесь угорців та ромів
  2. Обирайте житло по якості житла, кількості землі
  3. Не переплачуйте за свої страхи
  4. Чим більше у села переїдуть українці, тим швидче відкриють українську школу

Допис переселенки з Харківщини про переїзд її родини до прикордонного угорськомовного села на Закарпатті викликав жваву дискусію в мережі. Основна увага дописувачки та коментаторів зосередилася на різниці в цінах на нерухомість, доступності роботи та специфіці місцевого побуту й мовного середовища. Попри певні труднощі з адаптацією та бюрократією, такі історії демонструють потенціал до поступової інтеграції переселенців і підсилення української присутності в прикордонних громадах.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Вам також сподобається

Сьогодні в Ужгороді розбилось на смерть немовля, яке випало з вікна багатоповерхівки

Страшна трагедія сталася сьогодні після обіду в Ужгороді на вулиці Бородіна. Як…

На Закарпатті нова схема на блокпостах: прикордонники затримують всіх підряд військовозобов’язаних і, навіть, пострілами (ВІДЕО)

На блокпосту КПП «Нижні Ворота» прикордонники почали діяти за новою схемою, яка…